wrapper

Сайт на даний момент знаходиться в режимі розробки. Деякі функціі сайту, можуть бути недоступні

П'ятница, 25 листопада 2016 17:28

Сільський лікар

Автор
Оцініть матеріал
(1 Голосувати)

Один день роботи сільського фельдшера без прикрас.

Стандартний ранковий підйом, як завжди виявився важким. Крижані промені сонця, що пробиваються через вікно, швидко призводять до тями. Пора вставати і збиратися на роботу. Спроба зрозуміти причину сонного стану, одразу наштовхнула на спогади недавнього телефонного дзвінка, який розбудив о третій годині ночі.

Згадався і стривожений голос матері яка повідомила про слабкості трьох-річної дитини у якої температура підскочила до 39 градусів незважаючи на всі спроби її знизити. Так само згадалося швидке крокування та спроби перебіжки між темних вулиць, що мало вдавалося за сильного зустрічного вітру якого наповнював густий сніг. Морозний потік вітру, наче пеленою заліплює лице ускладнюючи дихання. Ноги провалюються в снігові замети, доповнюючи складності в ходьбі, а тут ще й рука, що несе скриню зі скудним медичним інвентарем ось-ось його упустить від перемерзання. Але погодні умови не можуть стати причиною відмови від надання допомоги хворим, тим більше маленьким, бо моє призначення-допомагати людям долати недуги в будь-який час, не дивлячись на погодні умови.

Нарешті, після 20 хвилинного шляху, з'явився потрібний будинок. Слава богу добралася. Стривожені батьки проводять до малюка. Малюк змучений простудним вірусом, накритий кількома ковдрами. Знімайте ковдри, доводиться підвищувати голос на батьків, так як тепле вкривання дитини ковдрами, здатне піднімати і без того високу температуру.

Після огляду малюка і короткого опитування батьків щодо лікарських препаратів які вони давали дитині в спробі лікування і часу прийому дитиною ліків, відразу приймаю рішення зробити укол для пониження температури. Вірус що найчастіше трапляється, приходить несподівано для батьків та не завжди від нього є ліки. Навіть якщо люди заздалегідь купують ліки, це не гарантуютє якісне лікування з-за постійної зміни форми вірусів. У розмові з батьками довелося вказати лікарські засоби необхідні дитині для одужання і способи їх застосування. Після кількох хвилин після уколу, температура у дитини почала помітно знижуватися. Здається подолали найголовніше, а з купівлею батьками ліків, дитина повинна піти на поправку.

З купівлею ліків так само складно, тому що дістатися до найближчої аптеки в таку погоду практично неможливо. Інша справа в місті чи районному центрі, де на кожному куті є аптека, а от в селах аптек як за звичаєм немає і дістатися до міста взимку, тим більше в розпалі снігових хуртовин, неможливо через неможливість проїзду транспорту. Сильно засипані снігом дороги, не завжди очищаються від снігу вчасно, часом необхідно тижнями чекати на снігоприбиральну машину.

Попрощавшись з батьками дитини, долаю зворотну дорогу додому, в думках лише одне, лише б не простудиться самій, так як залишати людей наодинці з хворобами, я, як місцевий фельдшер, не маю права.

Спогади перервав телефонний дзвінок. У телефоні впізнаю голос чоловіка у якого мати відчуває проблеми з тиском. Чоловік повідомляє про те, про, що я вже й сама здогадалася. Вже виходжу пообіцяла я чоловікові і вирушаю надавати медичну допомогу наступній людині. Після надання допомоги жінці, тримаю шлях до медпункту, так як необхідно заповнити чималий стос бланків. По дорозі зустрічаю людину похилого віку, який по місцевості не особливо славиться доброзичливістю.

Слава Богу вітаюся я з Степановичем, Навіки Слава відповідає односелець і продовжує: - Що, Наталя, ніяк не можеш виспатись? Та ти повинна бути на роботі давно, і не чекаючи відповіді повертається і крокує далі щось бурмочучи собі під ніс.

Не бажаючи виправдовуватися і вступати в суперечки з літнім чоловіком, продовжую шлях до робочого місця. Заповнювати бланки на роботі, доводиться під безперервні дзвінки телефону і провід консультацій людей щодо захворювань, лікарських засобів та способів їх застосування, тим не менше часу на виконання запланованої роботи все таки вистачило.

Ближче до обіду черговий виклик на допомогу. Чергове пробивання через засніжені дороги, черговий півгодинний шлях по рівній дорозі який чергується з подоланням солідних підйомів під гору, черговий будинок розташований практично в кінці села, чергова температура у дитини, чергова розмова з батьками та надання допомоги дитині. Відстоявши дитину від хвороби, розумію що відпочинок на обід упущено, але такі ситуації не вперше, тому доведеться примати їжу на робочому місці, тому що коли закінчиться робочий день, невідомо. Добре що технічний прогрес надає можливість зв'язатися з родиною за допомогою мобільного телефону і пояснити свою робочу ситуацію.

Робочий день, прийшов до завершення, принаймні на годиннику, але насправді, робочий день фельдшера повністю залежить від виклику, а виклики бувають і не в робочий час, тому стараюсь підготувати себе морально завчасу.

Багато разів доводилося чути від людей що "фельдшери" обрали таку професію по своїй волі та повинні бути готовими до всього і я повністю з цією думкою згодна. По суті, я не уявляю себе без цієї роботи. Допомагати людям, це моє покликання. Люди потребують допомоги, іноді психологічної, іноді медичної, а іноді і просто доводиться виконувати роль засобу масової інформації, так як у селі проживають одинокі люди похилого віку, які немають з ким поговорити, ось і доводиться під час відвідування відповідати на найрізноманітніші питання.

Багато говорять що ми, люди з медичною освітою, існуємо тому що існують хворі. Особисто Я, готова пожертвувати часом яке було витрачено мною на навчання і пожертвувати роботою яка у мене є, заради одужання людей.

Мені хотілося б щоб люди які прикуті хворобою до ліжка могли піднятися і вести повноцінний спосіб життя. Мені хотілося б, щоб батьки не знали що таке медичні палати, а діти ніколи не відчували себе приреченими. Мені б хотілося, щоб люди не знали про такі захворювання, як дитячий церебральний параліч, дитяча дистрофія в будь-якому її прояві і багатьох інших захворювань, які забирають у людини найбільш необхідні для повноцінного життя функції.

Мені хочеться, щоб здорові люди не знали що таке душевний біль відчаю у людей які вже переступили поріг такої невиліковної хвороби як рак. Я хочу щоб люди завжди посміхалися і насолоджувалися здоровим життям, життям без хвороб. Я сподіваюся, що наука, рано чи пізно знайде ліки від усіх перечислених хвороб, але поки що таких ліків немає, ми фельдшери зобов'язані надавати людям допомогу на стільки, на скільки це від нас можливо.

Багато хто думає що наша робота "Легка і Безтурботна", ось як Семенович наприклад. Насправді, це так здається з боку, так як ми, фельдшери повинні вміти все. Нам доводиться більшою мірою працювати словом, ніж медичними приладами. Іноді нам потрібно стривожених молодих батьків заспокоїти, а іноді і вилаяти за самолікування, і несвоєчасний виклик. Під час серйозних захворювань, доводиться підтримувати моральний дух людини, адже це, як показала практика, головне під час лікування важких захворювань.

Іноді необхідно відвідати неблагополучні сім'ї, де є маленькі діти, батьки яких не завжди звертають увагу на стан своїх дітей. Доводиться знаходити спільну мову з різними людьми. Деякі люди ставляться з розумінням, а деяких зовсім не цікавлять проблеми сільського фельдшера ось і доводиться відповідати на різні "Чому?"

Вакцинація це взагалі болюча тема, яку слід відзначити окремою статтею. Сьогодні мало таких батьків, які не задаючи питань приводять дитину для щеплення. Основна група батьків насторожено ставляться до щеплення і практично кожного доводиться вмовляти. Батькам важко пояснити, що щеплення сьогодні, це фактично гарантія від хвороби на майбутнє. Зазвичай батьків мало цікавить гарантія здоров'я дитини в майбутньому, їх цікавить гарантія здоров'я дитини сьогодні і зараз. Ні дорослий, ні дитина не може знати, що його чекає через годину, все відбувається з волі Божої, тому давати гарантію на життя має право тільки той, хто життя дає і якщо виражатися більш конкретно, це Господь Бог наш.

Ну ось, під супроводом думок я вже й додому прийшла і тепер потрібно переключаться на домашні турботи адже у мене так само є рідні люди які також потребують мене як матері, як дружини. Вони єдині хто розуміє мою роботу, вони єдині люди на планеті які мене по-справжньому підтримують, заспокоюють рідним, добрим словом, дарують мені ласку і заради своєї рідної сім'ї я готова жити і виконувати свою роботу не звертаючи уваги на труднощі.

PS: Дана стаття та її головні герої є вигаданими і завдання даної статті занурити читача в стандартну одноденну робочу сферу сільського фельдшера. Ми постаралися надати думки і емоції сільського лікаря в такому вигляді, в якому вони нам найбільше представляються.

Епілог

Їх робота не є легкою. У статті описується лише один стандартний, трудовий день сільського фельдшера. Хтось може подумати що зима, найважчий період в роботі фельдшера, а теплі пори року більш спокійні за рахунок відсутності простудних захворювань. Жаркий час насправді нітрохи не легше зими, так як є збудником гіпертонічних хвороб і виклики сільських фельдшерів додому до хворого не скорочуються.

Їх роботу називати легкою мало у кого повертається язик. Відсутність робочого транспорту, змушує сільських фельдшерів долати не один кілометр за робочу зміну. Їх стан здоров'я і сімейні турботи, мало кого цікавлять. Від сільського фельдшера потребують допомоги і незалежно від погоди і часу доби фельдшер приходить на допомогу.

Їх не викликають на сцену для вручення подяк, їм не співають оди, але вони, є найбільш відомими людьми в селищі який підпадає в сферу їх обслуговування. Їх в обличчя знають всі діти, їх знають молоді і літні люди. Вони як ніхто інший приходять першими на допомогу і будуть стежити за хворим до останнього, якщо цього вимагає ситуація.

Прочитано 213 раз Остання зміна П'ятница, 25 листопада 2016 20:48
Адміністратор

Шановні користувачі, сайт stegnikivci.top знаходиться в процесі розробки - Чекайте відкриття ресурсу найближчим часом. З повагою адміністрація сайту.

HEADER  

#6 galya » 01.12.2016, 22:03

Варто згадати таких лікарів як Ірина йосипівна і Микола Іванович! Саме ці лікарі працювали віддано коли виростали мої діти. Велике спасибі за Вашу працю. Здоров"я Вам, Ірино Йосипівно і вічна пам"ять Миколі Івановичу.
+3 +−

galya

#5 ix649 » 29.11.2016, 01:16

а що ж таке? стегниківчани, як когось обгадити то ви тут як тут, а добре слово написати та й нема вас....
−1 +−

ix649

#4 qwert » 28.11.2016, 00:49

В селі Стегниківцях завжди були хороші медики, бувши малими ми дуже їх боялись але вони знають свою працю і думаю що заслуговують на теплі слова. Спасибі, Вам. 000011
+1 +−

qwert

#3 ix649 » 25.11.2016, 20:49

Amber » 25.11.2016, 19:49
яка різниця, головне що правдиво описано.
0 +−

ix649

#2 Amber » 25.11.2016, 19:49

Хто автор статті? Занадто професійно написано...
0 +−

Amber

#1 ix649 » 25.11.2016, 19:12

Нашим медикам велике спасибі особисто! Молодці, дякуємо Вам за хорошу працю!
+1 +−

ix649

Додати коментар

Захисний код
Оновити

На сайті присутні