wrapper

Сайт на даний момент знаходиться в режимі розробки. Деякі функціі сайту, можуть бути недоступні

Обмірковування

Обмірковування (3)

Боротьба з проявом корупції в Україні, завдання кожного українця.

Борітеся — поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Вірш Тараса Шевченко, Кавказ.

 

Не пройшло і місяця після публікації статті "Корупція це не Успіх - Корупціонер це закінчений злочинець" на сайті села Стегниківці, в якій ми постаралися докладно показати українцям, де насправді знаходиться початкова стадія зародження корупції в Україні і де необхідно з нею боротися насамперед.

Нашу думку, підтримали українські блогери та журналісти, "за що їм велике спасибі" в результаті чого стаття була перекладена на російську мову і в декількох випадках видозмінена. Завдяки нашим колегам з інформаційних технологій, суть статті була поширена у мережі інтернет, що дозволило донести до вищого керівництва країни суть проблеми і вже сьогодні з'явилася новина, яка чітко говорить про те, що влада все-таки прислухається до думки українців.

 

 

Стаття оприлюднена 03.12.2016 року

 Керівники шкіл і вищих навчальних закладів будуть подавати е-декларації з 2017 року

Заповнювати електронні декларації будуть чиновники сфери освіти, у яких є повноваження керувати трудовим колективом.

З 1 січня 2017 року електронні декларації будуть подавати керівники управлінь освіти та навчальних закладів державної та комунальної форм власності. Як передає Цензор.нет, про це повідомили в Національному агентстві по запобіганню корупції на запит osvita.ua.

Електронні декларації будуть подавати чиновники, у яких є посадові повноваження керувати трудовим колективом та адміністративно-господарськими функціями.

Відзначається, що декларування стосується тих працівників, які виконують ці обов'язки на постійній основі.

Джерело новини знаходиться тут - Руководители школ и вузов будут подавать е-декларации с 2017 года

На цьому наша робота не закінчується і ми будемо до переможного кінця боротися проти проявів корупції, проти проявів диктаторства, проти прихованого психологічного маніпулювання людьми, проти порушення прав і свобод людини. Ми будемо боротися за повне викорінення радянського минулого з яким нам не по дорозі.

Антикорупційне виховання дітей, як основа добробуту України.

Ніхто і ніколи не звертав увагу, на той факт, що корупція закладається в українців, на самих ранніх етапах розвитку особистості - садок, школа, інститути і. т. п. Те що діти під час свого розвитку бачать і чують, це постійні хабарі, які необхідно давати викладачам, учителям, вихователям для успішного виховання і навчання дитини. Дитина це чує від самих авторитетних людей, від своїх батьків, тому хабар для дітей закладається в образі успіху в досягненні конкретних цілей - немає хабара, немає успіху...

Дитині не кажуть що корупція-це злочин, злочин який руйнує державу зсередини. Дитині не кажуть що корупція, це те що може зруйнувати йому кар'єру в майбутньому. Дитині не кажуть що корупція, це те з чого процвітає злочинність в Україні, яка може зазіхнути на його майно.

Дитині не кажуть що корупція може стати причиною відмови від надання йому допомоги лікарями, поліцією, прокуратурою, судом та іншими державними установами які будуть просякнуті корупцією наскрізь. Дитина вчиться розуміти що корупція це успіх, але дитина не розуміє, що цей успіх досить сумнівний.

Хто повинен пояснити дітям негативні наслідки корупції для їх майбутнього і для майбутнього України?

Хто повинен навчати дитину боротися з корупцією?

Невже ті, хто по своїй суті є корупціонерами?

Хіба можливо, щоб люди яких виховували і навчали корупціонери, боролися з корупцією?

Якими ми хочемо бачити депутатів і президента в майбутньому, якщо держава їх з самого народження виховує бути корупціонерами?

Виховання дітей в Україні, в умовах корупції, є головною причиною зростання цього злочину в нашій Державі.

Найдієвіше викорінення корупції в Україні, має починатися зі шкільної лави і якщо це не змінити зараз, чекати змін в найближче майбутнє не варто.

Яких змін, бажають українці сьогодні, дізнатися не складно, достатньо щоб кожен українець поставив собі це питання самостійно і відразу посипляться відповіді так як рівень життя українців, фактично порівнюється з найбіднішими державами, тому і задуматися є над чим.

Хто ж все таки в цьому винен?

Хто конкретно винен в низькому рівні життя простих українців?

Хто винен у тому, що сьогодні в українців низькооплачувана робота в кращому випадку або в гіршому повна її відсутність?

Хто винен у тому, що робочу силу українців, використовують неофіційно більш ніж вісім годин на добу?

Хто винен у тому, що українці мають мізерні пенсії і соціальну допомогу?

Хто винен у тому, що українці покидають рідну землю де вони народилися, виховувалися, навчалися, в пошуку кращої зарплати?

Хто винен у тому, що в українські села поступово і постійно спустошуються від населення?

Хто винен у тому, що за низьких зарплат у людей руйнуються сім'ї?

Хто винен у тому, що в мед-установах, навчальних закладах, дитячих садах і багатьох інших місцях, включаючи навіть найвище, а саме Церква, неможливо досягти потрібного результату не надавши фінансову допомогу?

Цими питаннями задається кожна людина, яка проживає в Україні і відповідь звичайно ж знаходиться для кожного - звичайно ж що у всьому звинувачують владу! Але ця відповідь, настільки ж вірна, наскільки правильне таке застаріле твердження, в яке старанно вірили наші предки, це те, що "земля плоска". Ця відповідь, є більшою мірою виправданням, ніж істиною, а правдою є те, що ми "українці" самі винні в цьому.

Якщо хтось наважиться оспорити вищеописане твердження, ми нагадаємо Вам, які дії здійснює фактично кожен з нас, тільки кожен по своєму, хтось більшою мірою, хтось меншою, але руйнівні наслідки злочинів які роблять українці, свою роботу роблять більш ніж ефективно.

Ми з Вами, самі рушимо благополуччя держави, відповідно і благополуччя людей, що проживають в ньому, ми це робили в минулому десятилітті, в минулому році, минулого місяця; ми це робили вчора, ми це робимо сьогодні, будемо робити завтра і в майбутньому, поки нас хтось, або щось не зупинить.

Всі біди України, полягають у злочинах які дозволяють собі пересічні українці. З за того що ми самі злочинці, ми мовчимо і тоді, коли ми бачимо як наші земляки здійснюють такі ж самі злочини, які дозволяємо ми собі.

Ми майже всі корупціонери, ми всі злочинці!

Ми хочемо жити так само, а то і краще чим живуть люди в Німеччині, Англії, США, Канаді та інших добре розвинених державах, але ми не хочемо бути такими ж законослухняними, як мешканці цих країн...

Корупція, це той бур'ян який ми виростили і наполегливо доглядаємо за ним, не даючи йому зів'янути і загинути залишивши нашу державу в спокої. Порівняно з вищепереліченими високорозвиненими державами, ми схожі на бомжів що харчуються зі сміттєвих баків порівняно з солідними людьми.

Хабар у Німеччині, рівнюється національній ганьбі і ті особи які попалися на хабарі в Канаді чи Німеччині є самими ганебними особистостями нації і знаючи хабарника в обличчя, законослухняний німець або канадець руки не подасть, боячись корупціонера немов нечисті.

В цих країнах з відразою ставляться до корупціонерів, відносячи їх до злочинців, які нічим не кращі від крадіїв, ґвалтівників і вбивць. Намагаючись дати хабар у навчальному закладі Канади, перед корупціонером відразу закриють двері і це в кращому випадку, у Німеччині відразу одягнуть наручники.

Корупція, це ганебний злочин і людина яка опустилася до рівня корупціонера це ганебний злочинець.

Корупціонер, це та особистість, яка переступила через свою власну гордість, через гордість наших предків які не мовчали. Хабарники переступили через Тараса Шевченка, через Лесю Українку, через Григорія Сковороду, через бійців ОУН-УПА, через Небесну Сотню, через воїнів АТО, які віддавали свої життя борючись за Свободу України. За Свободу не тільки від окупантів та катів, а й за свободу від таких ганебних злочинців як корупціонери, які знищують державу з середини.

Сьогодні корупціонери ганебно беруть хабарі, всіма доступними способами підносять корупціонерів які ці хабарі дають. Замість того щоб боротися, люди начебто пасивні істоти, мовчать закусивши зубами свої язики.

Ті хто кричить і звинувачує владу в корупції забувають одну просту істину - Владу ми вбираємо за своєю подобою. Це і є причина, через яку рівень життя українців, відрізняється від рівня життя німців, англійців, канадців, американців та інших громадян з високорозвинених країн.

Одного разу зустрілася одна досить точна фраза - Щоб перемогти корупцію в Україні, необхідно виселити з України всіх українців...

Як ви гадаєте, якщо сьогодні переселити українців до Німеччини, а німців в Україну з такою економікою як є зараз в кожної з держав, через 20 років, яка б країна була б більш розвиненою? Відповідь більш ніж очевидна 99.9% Україна з німцями за 20 років випередила б Німеччину з українцями.

Українцям потрібна така влада, яка кардинально змінить у розумі українців ставлення до корупції. Тому перш ніж критикувати нами ж обрану владу, нам українцям варто віддати критиці себе улюблених.

Корупція в Україні розпочинається саме з пересічних українців, бо під час виборів, українці голосують за найбільш бажаного кандидата, образ, характер і поведінка якого найбільш нам личить. Ми голосуємо за тих кандидатів, які подібні до нас, ми голосуємо за кандидатів, чиї вчинки, нагадують вчинки які робимо ми самі.

Розмови про наслідки корупції в більшій мірі безглузді й марні, тому що, більша сторона громадян України, не вважає себе корупціонерами, по суті будучи такими. Корупція-це злочин! Кожна людина яка хоча б раз дала або взяла хабар, нехай навіть незначний, є закінченим злочинцем якому місце в тюрмі.

Зміни в державі почнуться тільки тоді, коли пересічні українці почнуть боротися з корупцією будь-якими доступними способами.

Зміни в Україні почнуться тільки тоді, коли до корупціонерів почнуть ставитися з почуттям огиди, а не з почуттям поваги.

Зміни в Україні почнуться тоді, коли у дітей України, зі шкільної лави, а то і раніше, будуть закладатися зерна ненависті до такого явища як корупція.

Зміна в державі, відбудеться тільки тоді, коли українці відмовляться від вкоріненого у своєму розумі радянського стереотипу - Не стукай на радянського злочинця, краще здай українського повстанця.

Тільки тоді, коли все вищеперелічене почне відбуватися в українській державності, ми побачимо зміни, а поки, вихователі, викладачі, вчителі будуть брати чи давати хабарі замість того, щоб навчати дітей і студентів боротися з проявами корупції, ми не побачимо чесних українців при владі.

П'ятница, 25 листопада 2016 17:28

Сільський лікар

Автор

Один день роботи сільського фельдшера без прикрас.

Стандартний ранковий підйом, як завжди виявився важким. Крижані промені сонця, що пробиваються через вікно, швидко призводять до тями. Пора вставати і збиратися на роботу. Спроба зрозуміти причину сонного стану, одразу наштовхнула на спогади недавнього телефонного дзвінка, який розбудив о третій годині ночі.

Згадався і стривожений голос матері яка повідомила про слабкості трьох-річної дитини у якої температура підскочила до 39 градусів незважаючи на всі спроби її знизити. Так само згадалося швидке крокування та спроби перебіжки між темних вулиць, що мало вдавалося за сильного зустрічного вітру якого наповнював густий сніг. Морозний потік вітру, наче пеленою заліплює лице ускладнюючи дихання. Ноги провалюються в снігові замети, доповнюючи складності в ходьбі, а тут ще й рука, що несе скриню зі скудним медичним інвентарем ось-ось його упустить від перемерзання. Але погодні умови не можуть стати причиною відмови від надання допомоги хворим, тим більше маленьким, бо моє призначення-допомагати людям долати недуги в будь-який час, не дивлячись на погодні умови.

Нарешті, після 20 хвилинного шляху, з'явився потрібний будинок. Слава богу добралася. Стривожені батьки проводять до малюка. Малюк змучений простудним вірусом, накритий кількома ковдрами. Знімайте ковдри, доводиться підвищувати голос на батьків, так як тепле вкривання дитини ковдрами, здатне піднімати і без того високу температуру.

Після огляду малюка і короткого опитування батьків щодо лікарських препаратів які вони давали дитині в спробі лікування і часу прийому дитиною ліків, відразу приймаю рішення зробити укол для пониження температури. Вірус що найчастіше трапляється, приходить несподівано для батьків та не завжди від нього є ліки. Навіть якщо люди заздалегідь купують ліки, це не гарантуютє якісне лікування з-за постійної зміни форми вірусів. У розмові з батьками довелося вказати лікарські засоби необхідні дитині для одужання і способи їх застосування. Після кількох хвилин після уколу, температура у дитини почала помітно знижуватися. Здається подолали найголовніше, а з купівлею батьками ліків, дитина повинна піти на поправку.

З купівлею ліків так само складно, тому що дістатися до найближчої аптеки в таку погоду практично неможливо. Інша справа в місті чи районному центрі, де на кожному куті є аптека, а от в селах аптек як за звичаєм немає і дістатися до міста взимку, тим більше в розпалі снігових хуртовин, неможливо через неможливість проїзду транспорту. Сильно засипані снігом дороги, не завжди очищаються від снігу вчасно, часом необхідно тижнями чекати на снігоприбиральну машину.

Попрощавшись з батьками дитини, долаю зворотну дорогу додому, в думках лише одне, лише б не простудиться самій, так як залишати людей наодинці з хворобами, я, як місцевий фельдшер, не маю права.

Спогади перервав телефонний дзвінок. У телефоні впізнаю голос чоловіка у якого мати відчуває проблеми з тиском. Чоловік повідомляє про те, про, що я вже й сама здогадалася. Вже виходжу пообіцяла я чоловікові і вирушаю надавати медичну допомогу наступній людині. Після надання допомоги жінці, тримаю шлях до медпункту, так як необхідно заповнити чималий стос бланків. По дорозі зустрічаю людину похилого віку, який по місцевості не особливо славиться доброзичливістю.

Слава Богу вітаюся я з Степановичем, Навіки Слава відповідає односелець і продовжує: - Що, Наталя, ніяк не можеш виспатись? Та ти повинна бути на роботі давно, і не чекаючи відповіді повертається і крокує далі щось бурмочучи собі під ніс.

Не бажаючи виправдовуватися і вступати в суперечки з літнім чоловіком, продовжую шлях до робочого місця. Заповнювати бланки на роботі, доводиться під безперервні дзвінки телефону і провід консультацій людей щодо захворювань, лікарських засобів та способів їх застосування, тим не менше часу на виконання запланованої роботи все таки вистачило.

Ближче до обіду черговий виклик на допомогу. Чергове пробивання через засніжені дороги, черговий півгодинний шлях по рівній дорозі який чергується з подоланням солідних підйомів під гору, черговий будинок розташований практично в кінці села, чергова температура у дитини, чергова розмова з батьками та надання допомоги дитині. Відстоявши дитину від хвороби, розумію що відпочинок на обід упущено, але такі ситуації не вперше, тому доведеться примати їжу на робочому місці, тому що коли закінчиться робочий день, невідомо. Добре що технічний прогрес надає можливість зв'язатися з родиною за допомогою мобільного телефону і пояснити свою робочу ситуацію.

Робочий день, прийшов до завершення, принаймні на годиннику, але насправді, робочий день фельдшера повністю залежить від виклику, а виклики бувають і не в робочий час, тому стараюсь підготувати себе морально завчасу.

Багато разів доводилося чути від людей що "фельдшери" обрали таку професію по своїй волі та повинні бути готовими до всього і я повністю з цією думкою згодна. По суті, я не уявляю себе без цієї роботи. Допомагати людям, це моє покликання. Люди потребують допомоги, іноді психологічної, іноді медичної, а іноді і просто доводиться виконувати роль засобу масової інформації, так як у селі проживають одинокі люди похилого віку, які немають з ким поговорити, ось і доводиться під час відвідування відповідати на найрізноманітніші питання.

Багато говорять що ми, люди з медичною освітою, існуємо тому що існують хворі. Особисто Я, готова пожертвувати часом яке було витрачено мною на навчання і пожертвувати роботою яка у мене є, заради одужання людей.

Мені хотілося б щоб люди які прикуті хворобою до ліжка могли піднятися і вести повноцінний спосіб життя. Мені хотілося б, щоб батьки не знали що таке медичні палати, а діти ніколи не відчували себе приреченими. Мені б хотілося, щоб люди не знали про такі захворювання, як дитячий церебральний параліч, дитяча дистрофія в будь-якому її прояві і багатьох інших захворювань, які забирають у людини найбільш необхідні для повноцінного життя функції.

Мені хочеться, щоб здорові люди не знали що таке душевний біль відчаю у людей які вже переступили поріг такої невиліковної хвороби як рак. Я хочу щоб люди завжди посміхалися і насолоджувалися здоровим життям, життям без хвороб. Я сподіваюся, що наука, рано чи пізно знайде ліки від усіх перечислених хвороб, але поки що таких ліків немає, ми фельдшери зобов'язані надавати людям допомогу на стільки, на скільки це від нас можливо.

Багато хто думає що наша робота "Легка і Безтурботна", ось як Семенович наприклад. Насправді, це так здається з боку, так як ми, фельдшери повинні вміти все. Нам доводиться більшою мірою працювати словом, ніж медичними приладами. Іноді нам потрібно стривожених молодих батьків заспокоїти, а іноді і вилаяти за самолікування, і несвоєчасний виклик. Під час серйозних захворювань, доводиться підтримувати моральний дух людини, адже це, як показала практика, головне під час лікування важких захворювань.

Іноді необхідно відвідати неблагополучні сім'ї, де є маленькі діти, батьки яких не завжди звертають увагу на стан своїх дітей. Доводиться знаходити спільну мову з різними людьми. Деякі люди ставляться з розумінням, а деяких зовсім не цікавлять проблеми сільського фельдшера ось і доводиться відповідати на різні "Чому?"

Вакцинація це взагалі болюча тема, яку слід відзначити окремою статтею. Сьогодні мало таких батьків, які не задаючи питань приводять дитину для щеплення. Основна група батьків насторожено ставляться до щеплення і практично кожного доводиться вмовляти. Батькам важко пояснити, що щеплення сьогодні, це фактично гарантія від хвороби на майбутнє. Зазвичай батьків мало цікавить гарантія здоров'я дитини в майбутньому, їх цікавить гарантія здоров'я дитини сьогодні і зараз. Ні дорослий, ні дитина не може знати, що його чекає через годину, все відбувається з волі Божої, тому давати гарантію на життя має право тільки той, хто життя дає і якщо виражатися більш конкретно, це Господь Бог наш.

Ну ось, під супроводом думок я вже й додому прийшла і тепер потрібно переключаться на домашні турботи адже у мене так само є рідні люди які також потребують мене як матері, як дружини. Вони єдині хто розуміє мою роботу, вони єдині люди на планеті які мене по-справжньому підтримують, заспокоюють рідним, добрим словом, дарують мені ласку і заради своєї рідної сім'ї я готова жити і виконувати свою роботу не звертаючи уваги на труднощі.

PS: Дана стаття та її головні герої є вигаданими і завдання даної статті занурити читача в стандартну одноденну робочу сферу сільського фельдшера. Ми постаралися надати думки і емоції сільського лікаря в такому вигляді, в якому вони нам найбільше представляються.

Епілог

Їх робота не є легкою. У статті описується лише один стандартний, трудовий день сільського фельдшера. Хтось може подумати що зима, найважчий період в роботі фельдшера, а теплі пори року більш спокійні за рахунок відсутності простудних захворювань. Жаркий час насправді нітрохи не легше зими, так як є збудником гіпертонічних хвороб і виклики сільських фельдшерів додому до хворого не скорочуються.

Їх роботу називати легкою мало у кого повертається язик. Відсутність робочого транспорту, змушує сільських фельдшерів долати не один кілометр за робочу зміну. Їх стан здоров'я і сімейні турботи, мало кого цікавлять. Від сільського фельдшера потребують допомоги і незалежно від погоди і часу доби фельдшер приходить на допомогу.

Їх не викликають на сцену для вручення подяк, їм не співають оди, але вони, є найбільш відомими людьми в селищі який підпадає в сферу їх обслуговування. Їх в обличчя знають всі діти, їх знають молоді і літні люди. Вони як ніхто інший приходять першими на допомогу і будуть стежити за хворим до останнього, якщо цього вимагає ситуація.

На сайті присутні